“Зелений театр”: як оборонні стіни стали нічним клубом

В Києві є легенда про Господаря. Це уособлення абсолютного зла, що мешкає в Зеленому театрі. Де ж йому ще жити, як не в київському Проваллі.  Він має вигляд високого похмурого чоловіка у плащі з каптуром, що закриває лице. «Господар» може зіштовхнути зі стіни, спокушає здійснити самогубство. Цей дух вельми гордий, тому потрібно обов`язково вітатись, коли входите до його володінь.

Кажуть, що це привид жорстоко вбитого актора. Від втратив життя прямо під час виступу, потім його тіло замурували у стіну театру, і під час великої пожежу у 60-х лише ця стіна лишилась неушкодженною.

Історія моторошна, але документальних підтверджень немає. Проте, не дивно, що вона виникла. Зелений театр дійсно атмосферне і трохи містичне місце.

Залишимо страшні історії любителям жахів. Навіть без них Зелений театр вартий уваги.

У 1850 році був побудований Ланцюговий міст через Дніпро. Він і перетворив набережну, до речі, тоді одну з найдовших в Європі, у стратегічний воєнний об’єкт. Вона потребувала захисту. Для цього перед Ланцюговим мостом звели укріплення (воно не збереглось, та й міст, зрештою, теж). А щоб закрити водокачку на березі Дніпра, звели дві підпірні стіни.

Верхня з`явилась у 1854 році, а нижня у 1856. Це були складні споруди, з галереями, арсеналами зброї, артилерійськими бійницями. Був і підземний хід, куди ж без нього у непевному 19 столітті. Цей хід поєднував майстерні Арсеналу та водокачку.

Головна задача цих стін полягала у комунікації між вежею біля Дніпра та Печерською фортецею наверху. А в самих галереях, можна було за потреби розмістити солдат, і вони б безстрашно захищали місто від ворогів.

Щоправда жодної військової сутички там не було, а військовий об’єкт з часом став мистецьким. Звісно, не одразу. На початку XX дві підпірні стіни стали складом. Певно це обов`язкова стадія яку проходять старовинні собори, монастирі, фортеці і балкони у багатоповерхівках радянського періоду.

Після Другої світової війни, центр Києва стараннями «героїчних» радянських підпільників  був зруйнований. Попереду було багато роботи з відбудови Хрещатика, Городецького та багатьох інших вулиць. Але ще римські тирани знали, що людям потрібен не лише хліб, але й видовища. В післявоєнному Києві були проблеми і з тим, і з тим. Проте архітектор Олександр Власов запропонував, як не нагодувати, так хоч розважити людей. І на схилах Дніпра створити розважальний центр. Проект реалізовували військовополонені німці. Так і виник Зелений театр.

На основі підпірних стін створили амфітеатр на 4 000 місці. Там транслювали фільми, проводились концерти, влаштували кафетерії.

Але як би не любили це місце, але у 80-тих воно стало пусткою. Причина дуже банальна: конкуренція. Київ же відбудували врешті решт. З`явились нові зони відпочинку, великі концертні зали. І з часом дорога до Зеленого театру заростала травою. Крім того, туди влучила блискавка і він згорів.

Історія на цьому не закінчується. Це місце було продане. Там довгий час працював модний нічний клуб, проводились вечірки. У 2014 році за невиконання умов оренди клуб був закритий, а Зелений театр повернений у власність міста.

Зараз там знов щось реконструюють, будують. Все таки місце з такою атмосферою приваблює завжди.

Автор: Марина Пєтушкова 

Фото: Роман Пєтушков

для ІНФОЛАЙФ

інші статті автора

 

 

 

 

загрузка...
Загрузка...

Реклама

загрузка...

Поширюйте матеріал

Загрузка...

Реклама