Станція метро «Хрещатик», певно, найвідоміша в Києві. І, в певному сенсі, вона унікальна. Оскільки в столиці це єдина станція глибокого залягання, що має три виходи, і ще й два переходи на іншу лінію.

Отже, як будували «Хрещатик»? Якою ця станція могла бути? Та чи помпезною була церемонія відкриття київського метрополітену?

Почнемо з самого початку. Київ, 1945 рік. Місто зруйноване після Другої світової війни. Тут відмітились не тільки фашистські окупанти, але й більшовики-«визволителі». Хрещатик – суцільна руїна. Саме час планувати. Був прийнятий Генеральний план реконструкції міста. Крім спорудження будівель у стилі суворого конструктивізму, там було передбачено будівництво метрополітену.

Причому, в тому плані передбачили гілки та станції, якими ми зараз користуємось. А от метро на Троєщину там нема, бо до 1988 року це був окремий населений пункт, не у складі Києва.

Перша черга передбачала будівництво 7 станцій Святошинсько-Броварської, або Червоної лінії. Серед них була і станція «Хрещатик». Пізніше створення «Більшовика» (Шулявська) та «Політехнічного інституту» трошки відклали у часі.

В тому ж таки 1945 році, не відкладаючи справи у довгий ящик, в центрі міста почались геологорозвідувальні роботи. Вони показали, що будівництво метрополітену простим не буде. Складний рельєф, водонасичені піски – все це змушувало буквально створювати нові методи роботи.

Така складна і масштабна задача як будівництво та обслуговування метро вимагала окрему державну структуру. В СРСР з цим проблем не було ніколи. Тож у 1949 році був створений «Київметробуд» під керівництвом Пилипа Кузьміна.

У 1949 році були закладені перші шахти. Поки прокладались кілометри підземних тунелів, радянці у 1952 році оголосили Всесоюзний конкурс проектів станцій першої пускової ділянки. І які там були проекти. Торжество сталінського духу: помпезні, урочисті, такі, щоб при вході на станцію хотілось співати радянський гімн.

Але будівництво тунелів просувалось важко. Постійно потрібно було буквально вигадувати нові технології та механізми. Наприклад, в Києві був створений тунелепрохідний щит, який підходив до специфічних геологічних умов міста.

Але за той час архітектурна мода змінилась. Тож у 1958 році знов був оголошений Всесоюзний конкурс. Нові проекти вже були дещо простіші, унітарніші, скромніші.

Для оздоблення «Хрещатика» обрали два проекти: один ескіз належав Київгіпротрансу, а другий київському відділу Метрогіпротрансу і Академії будівництва та архітектури УРСР. Кращого вибрати не вдалось, тож в результаті ці два проекти поєднали і створили щось середнє між ними.

Роботи йшли повним ходом, у 1960 році станція Хрещатик була фактично готова. Комісія, що перевіряла як там проходять роботи, написала такий висновок:

“Ленты эскалатора ещё неподвижны, но кажется что вот-вот они будут приведены в действие и понесут вниз к поездам первых пассажиров метрополитена. До этого торжественного момента осталось совсем немного времени. Верхний вестибюль, стены которого облицованы глазурованной плиткой, подземный мраморный красавец-дворец станции уже приобрели законченные формы. Одетые светлым мрамором пилоны, ниши, облицованные художественными панно из керамики, где широко применяется украинский национальный орнамент, анодированные под бронзу вентиляционные решётки, – всё это создаёт чудесный ансамбль. Напротив платформ, где останавливаются поезда, на стенах уже блестит золотом название станции: “Крещатик”.

А на вулиці Хрещатик повним ходом йшло будівництво вестибюлю. Не обійшлось без курйозів. Зведення будівлі дещо затримувалось. І восени там все ще не було даху. І от коли вестибюль був фактично готовий, на стінах блищала нова плитка, стеля була побілена – в Києві пішов звичайний осінній дощ. І так як в самій споруді дах не встановили, ранком будівельників зустрічала не надто радісна картина: стеля, підлога, стіни – все це було  брудне.

Тим не менш, все виправили, і встигли закінчити вчасно.

Із огляду на те, що «Хрещатик» — центральна станція міста, автори звернулися до джерел українського мистецтва. Мармурові пілони з яскравими вставками з майоліки передають національний колорит. У стилі того часу, а нині трохи смішними, виглядають карнизи поверх пілонів з зображенням соняшника та кукурудзи. В 1980-ті роки кахельне облицювання колійних стін станції було замінено мармуровим.

6 листопада 1960 на станції метро Хрещатик відбувся урочистий мітинг. Там були присутні перші особи міста, чиновники, номенклатура. Після розрізання червоної стрічки секретарем  ЦК КП України Н.В. Підгорним, від станції рушив перший потяг.

Пізніше протягом тижня метро працювало безкоштовно. Але потрапити туди можна було лише за спец пропусками. Туди водили школярів на екскурсію. Це було зроблене не тільки, щоб потішити радянських громадян, а ще для того, аби виявити та виправити всі недопрацювання. Для широкого загалу метро відкрило свої двері 12 листопада.

У 1965 році був відкритий другий вихід, який складається з двох нахилених ходів. Один з них веде на алею героїв Небесної сотні, а другий вмонтований в будинок № 13 на вулиці Городецького. Вони запрацювали у 1965 та 1970 році.

У 1976 році з`явився перехід на Оболонсько-Теремківську лінію. Другий перехід був побудований у 1986 році.

Ось такою є історія однієї з найбільш завантажених та популярних станцій київського метрополітену.

Автор: Марина Пєтушкова 

для ІНФОЛАЙФ

інші статті автора

 

 

загрузка...