Нема пророка у своїй Вітчизні. Але під час карантину та закриття кордонів доведеться знайти. Якщо ви з сумом роздивляєтесь фотографії з красивими пейзажами, що десь далеко, і мрієте відчути той захват, коли від краси навколо перехоплює подих, то досить сумувати. Час планувати подорож.

За 77 км на південь від Києва, в Обухівському районі знаходиться невелике село – Витачів. Є легенда, що саме про нього Тарас Шевченко писав у своєму «Заповіті».

У вірші є рядки: «Де лани широкополі, і Дніпро, і кручі. Було видно, було чути, як реве ревучий». І ці слова дуже точно описують ті краєвиди, що є у Витачеві. А ще – це одне з найстаріших селищ в Україні, воно пам`ятає ще князівську добу.

Перша письмова згадка про селище датується 950 роком. Це був твір візантійського імператора Костянтина VII «Про управління імперією». Там Витачів називають могутнім портом на Дніпрі. До речі, на прапорі та гербі селища відображена ця історія, там зображений човен біля портових воріт.

Чому така назва?

Єдиної достовірної версії походження назви «Витачів» немає.

За однією з версій у  цій місцевості мешкали племена слов`ян, яких називали в`ятичі. І перший голова роду цього племені мав ім`я Вятко. Можливо спершу місто називалось Вятичів, і потім трохи трансформувалось.

Ще є думка, що назва походить від давнослов`янського слова «вяче», тобто «великий».

Уваги заслуговує і готська версія. До речі, вона трохи сумна. Аби уникнути всіх жахів навали гунів, вождь готів Германаріх вкоротив собі віку. Його син Витимир поховав батька на мальовничому березі Дніпра. А так, як небіжчик був все ж царем, а не простим свинопасом, то на місці могили було насипано великий курган «прекрасну скелю», а поряд  засноване місто. Ці події описані в літописі історика Йордана.  На користь цієї історії говорить співзвучність слів «Витимир» та «Витачів», а також те що роки життя готського монарха відповідають тому періоду, коли селище було засноване.

Як би там не було, а точно відомо, що Витачів це дуже старовинне селище.

А наскільки старовинне?

У 950 році Витачів вже точно був. Але люди там мешкали і раніше. Під час археологічних досліджень у 70-х роках минулого сторіччя там були знайдені залишки поселення Черняхівської культури. Це готи, анти. А вона датується 4-6 століттям нашої ери. Ці місця завжди приваблювали людей, що й не дивно. Могутня, повноводна ріка, навколо гори, густі ліси, помірний клімат – краще місця для поселення важко знайти.

Готів витіснили гуни. Вони ж дещо змінили навколишній рельєф. Ці хлопці трохи покопали і  насипали навколо кургани. Навколо їх аж 10, але не всі ще досліджені.

Таким курганом є гора Красуха, з якої і відкривається той шалений краєвид на ріку. Під час її дослідження не виявили чергування пластів порід, тобто вона рукотворна.

Отже, Витачеву принаймні 1600 років. А це значить, що воно є одним з найстаріших селищем не лише в Україні, але й у Центральній Європі.

Доба Київської Русі

Пізніше там оселились русичі. Чи вони завоювали гунів, чи просто асимілювалися з ними – невідомо. Але в часи Київської Русі невелике селище перетворилось на порт. Про що і писав візантійський імператор в своєму творі.

Під час археологічних розкопок Бориса Рибакова, про які було сказано вище, знайшли сліди не лише Черняхівської культури. Були відкопані сигнальна вежа, оборонні об’єкти, жилі і господарські споруди. Місто було оточене дубовими стінами, навколо знаходились численні земляні вали. Часи були неспокійні, і кочовики були частими, хоч і небажаними гостями.

В 11 сторіччі Витачів розорили печеніги. Але воно було відновлене. І у 1095 році князь Святополк збудував поряд фортецю Новгород-Святополч. Туди перейшли жити мешканці міста Юр’єве (зараз Біла Церква), після набігу половців.

В цих краях у 1103 році відбувся Долобський з’їзд. Варто згадати, що досить часто в історії Київської Русі точились міжусобні війни. І саме тоді, щоб протистояти половцям була скликана ця нарада. В результаті перемовин Володимир Мономах, Святополк Ізяславич та ще пару регіональних князів об’єднали свої зусилля і стримали напад кочівників.

Пізніше, в 1110 р., в самому Витачеві відбулась така ж нарада, за участю князів Святополка київського, Володимира Мономаха, Давида і Олега.

Витачів та Святополч були першими зруйновані під час татаро-монгольської навали. У 1223 році князі програли під час битви на Калці та відступали до Києва. Навіть втікали. Мешканці міста вийшли назустріч військам, та всі були вбиті татарами.

Що було потім?

Наступні століття Витачів, як і весь цей регіон, неодноразово змінював володарів. У 1494 році, його від Великого князя Литовського Олександра Ягеллончика отримав Семен Полоз.

Потім, селище стало власністю польських шляхтичів Харленських. А у 1604 році – Київського католицького єпископства.

Селище існувало відносно спокійно. Там з`явилась Хрестовоздвиженська церква.

У 1900 році у Витачеві нараховувалось 2820 жителів.

Часи Радянського Союзу

Спокійне життя завершилось з приходом нової влади. Звична практика утворення колгоспів не оминула і Витачів. У 30-х роках минулого століття там було створено 2 колгоспи: «Перше травня», «Друга п`ятирічка». І почався голодомор.

Це був благословенний край. Ріки Дніпра – повні риби, ліси – дичини, родюча земля. І серед всього цього люди мерли від голоду. У 1932-1933 роках померло більш ніж 800 людей.

Перед війною був створений ще третій колгосп «Заповіт Ілліча». Коли війна закінчилась, цей колгосп поглинув два перших. І з часом він став найпотужнішим господарством у всьому районі.

До речі, він існує і зараз. Тепер це сільськогосподарський виробничий кооператив. Назву так і не змінили. Підприємство спеціалізується на вирощуванні овочів, бахчевих культур, коренеплодів та розведенні молочних порід скоту.

Сучасна історія селища

Витачів став одним з центрів Української духовної республіки. Це гуманістичне об’єднання, члени якого вірять, що нація – це могутній колективний дух, що вищий за політичні, ідеологічні та релігійні суперечності. У Витачеві було проведено 2 з 6 соборів УДР.

У 1991 році під проводом цієї організації було збудовано дерев`яну церкву та млин. Храм є копією проекту церкви, який створив Тарас Шевченко.

У 1997 році селище гучно відсвяткувало своє тисячоліття.

Але історія Витачева ще не закінчилась.

Тож приїздіть у це старовинне селище, помилуйтесь на неймовірні краєвиди, погуляйте схилами Дніпра, як робили люди тисячу років тому.

Автор: Марина Пєтушкова 

Фото: Роман Пєтушков

для ІНФОЛАЙФ

інші статті автора

загрузка...