В Києві багато місць пов`язаних з Шевченком. Тим що Кобзар і геніальний поет, а не тим, що футболіст. Насправді, лише відвідуючи місця, що мають відношення до київського періоду життя Тараса Григоровича, можна непогано вивчити місто. Сьогодні поговоримо про останнє місце в Києві, де був Кобзар. Вже посмертно. Про церкву Різдва Христового на Подолі.

Але все ж таки Тарас Григорович це лише один невеличкий епізод в багатостолітній історії церкви. Бо ж легенда каже, що саме на цьому місці князь Володимир Великий похрестив своїх синів. А потім там побудували храм. Це не пусті балачки, і марення. Насправді в зібранні Київської духовної консисторії був документ, де говорилось, що Церква Різдва Христового, Києво-Подільська «пєрва має і веде свій фундамент од самого хрещення Володимиревого і Русі, од року 6519», тобто від 1011 від Різдва Христового. Але це джерело офіційно не визнане, тож наразі це просто міська легенда.

Але достеменно відомо, що у 1543 році церква вже стояла. Про це писали комісари короля Сігізмунда I у своєму звіті. Нарешті, офіційно визнана письмова згадка. Проте та церква, простояла не так вже й довго.

У «Росписі Києва», 1682 року є згадка про будівництво нового храму на тому ж місці. Роботи велись на пожертви. Крім того, в плані Києві, що був складений під керівництвом полковника Івана Ушакова, церква Різдва Христового теж є. А план, між іншим, датований 1695 роком.

Поділ в ті часи був не найбезпечнішим місцем для життя. Як не повінь, то пожежі збивали звичний ритм життя і постійно змушували займатись відновленням свого житла. Тож, цілком очікувано, дерев`яна церква згоріла на початку 18 століття.

І знов, як фенікс, вона була відбудована у 1717. Але минулі події нічому не навчили зодчих початку 18 століття. Церква Різдва Христового знову була дерев`яною. Спонсором робіт був міський бургомістр Роман Тихонович. У 40- роках того ж століття будівля стала аварійною.

Знову почались будівельні роботи по відбудові церкви. Багатого мецената не знайшлось, будівництво велось на пожертви. А саме тоді майже весь Поділ був вщент спалений, то в людей були більш нагальні витрати, ніж благодійність. Наприклад, відбудова власного житла. Тож того разу храм будували майже 40 років.

На жаль, простояла церква менше, ніж тривало будівництво. У 1804 році міський архітектор Андрій Меленський оглянув храм і офіційно назвав його аварійним. Крім того, Поділ після останньої пожежі змінився. Він був перебудований, з`явились широкі вулиці, красиві цегляні будинки. І старенька дерев`яна церква вибивалось із загального архітектурного ансамблю.

Тож церкву розібрали, паства тимчасово перейшла у храм Миколи Доброго.

Але місце ж було намолене, вже багато століть там знаходилась церква Різдва Христового. Тож було вирішено знов її відбудувати, але вже зробити урочистою, кам`яною, не на 20 років.

За справу взявся головний міський архітектор Меленський взявся особисто. Згідно з проектом новий храм повинен був бути у класичному стилі. Його вінчав один купол, прикрашений банею та хрестом. На сході планувалась заокруглена вівтарна апсида, на заходу – двоярусна дзвіниця. А південний та північний фасад повинні були бути прикрашені колонами з іонічним ордером. Кошторис проекту склав 65 тисяч рублів.

Це велетенська сума на той час. І з бюджету ніхто фінансувати роботи не збирався. Тож, знову почали збирати пожертви. Цим займались священник Михайло Луценко та диякон Максим Романовський. Їх наполегливість дала свої плоди, і вже у 1811 році був закладений фундамент, виросли стіни і з`явилась дзвіниця. До речі, на тому місці було знайдене старовинне кладовище.

Але 1811 рік був не надто вдалий для київського Подолу, знову здійнялась масштабна пожежа. Вщент вигорів майже весь район. Проте кам`яна недобудована церква вистояла. І в неї були всі шанси так і лишитись незавершеною. Знову, містяни повинні були відбудовувати свої будинки, і пожертви фактично припинились.

Диякон Максим Романовський в пошуках фінансування вирушив у мандри і дійшов аж до берегів Чорного моря.

Хоч і з запізненням, вдвічі перевищивши заплановані початкові терміни, але вдалось добудувати храм. Іконостас та все церковне облаштування було передане із згорілої Спасо-Преображенської церкви.

Щоправда, реалізація відрізнялась від рендеру. Внаслідок скорочення фінансування фасади були максимально простими, замість іонічних ордерів, були встановлені тосканські.

Все ж у 1814 році храм Різдва Христового був освячений.

У 1837-41 роках була зведена прибудова з теплою церквою святого Сергія Радонізького для зимових богослужінь. Це було зроблено за кошти купця Івана Терехова. Але він дав гроші не лише, турбуючись про вічне життя своєї душі, а за право орендувати церковну сіножать. Ринкові відносини.

У 1860-х роках на розі Петра Сагайдачного і Боричевого Узвозу був побудований двоповерховий будинок причту. На першому поверсі знаходились магазинчики, які приносили чималий прибуток храму.

Однак найяскравіша подія в житті церкви сталась 6-7 травня 1861 року. Там поставили домовину з тілом Тараса Шевченка. Небіжчика перевозили з Петербургу до Канева, і зробили зупинку в Києві. Сотні людей зібрались до церкви, попрощатись з Кобзарем. Після панахиди тіло повезли далі.

Пізніше храм перебудовували, ремонтували, вдосконалювали. Там з`явилось опалення, прибудова для різниці.

У 1914 році урочисто відсвяткували сторіччя церкви Різдва Христового.

А потім настали важкі часи, не лише для цього храму, але й для всіх інших в Києві. У 1935 році рішенням радянської влади було ініційовано реконструкцію Почтової площі та будівництво Річкового вокзалу.

В Києві архітектурно-планове бюро робило спроби захистити церкву, та навіть внесло її до Реєстру пам`яток. Але у 1935 році її знесли. Все цінне, традиційно для радянської влади, конфіскували, а іконостас спалили.

У незалежній Україні було зроблено косметичний ремонт Поштової площі. І там з`явився кам`яний контур, що нагадував церкву Різдва Христового. Наступним кроком до відбудови стала поява невеликої каплиці.

І лише у 2002 році почались роботи з відновлення храму. Проект розробляли Юрій Лосицький та Олена Мірошниченко. До речі, Лосицький свого часу керував відбудовою Михайлівського Золотоверхого. В роботі вони керувались кресленнями Меленського та старих фотографій.

Вже у 2005 році на Поштовій площі, як і декілька століть тому, знов стояла церква Різдва Христового. 14 січня вона була освячена.

На цій події були присутні Віктор Ющенко, Олександр Омельченко. Віктор Ющенко зокрема подарував церкві Різдва три старовинні ікони: «Божої Матері», «Святого Миколи Чудотворця» та «Вознесіння Ісуса Христа». Усередині храм прикрашає розпис у стилі класицизму, експонується посмертна маска Тараса Шевченка. На фасаді встановлено меморіальну дошку з барельєфним портретом Кобзаря.

Як будете на Поштовій, знайдіть час, зайдіть до церкви, подивіться на маску Тараса Григоровича, помоліться старовинним іконам. Це настільки намолене місце, що є великі шанси на те, що молитви будуть почуті.

Автор: Марина Пєтушкова 

для ІНФОЛАЙФ

Інші статті автора

загрузка...

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here