Сміх, незважаючи ні на що. Історія життя Остапа Вишні

«Оті дурні, що кричать «націоналіст!», не розуміють і ніколи не зрозуміють, що я зумів об’єднати любов до мого народу з любов’ю до всіх народів світу». Ці слова належать талановитому українському сатирику Остапу Вишні. І сьогодні, коли виповнюється 130 років з дня його народження, ці слова актуальні як ніколи.

Павло Губенко, а це справжнє ім`я Остапа Вишні, народився 13 листопада 1889 року. У рідному селі Грунь Зінківського повіту Полтавської губернії, родина Губенко була відома завдяки великій кількості дітей. Павло був другим із сімнадцяти.

Родина була дружна, весела. Мати Параска багато співала та жартувала. Батько працював на поміщика. Про своє дитинство Остап Вишня тепло згадував в автобіографії. Писав так: «Умови для мого розвитку були підходящі. З одного боку — колиска з вервечками, з другого боку — материні груди. Трішки поссеш, трішки поспиш — і ростеш собі помаленьку».

Всі діти з робини Губенко отримали гарну освіту. Зокрема сам гуморист закінчив початкову, потім двокласну школу у Зінькові. А потім вступив до військово-фельдшерської школи у Києві. Після закінчення навчального закладу у 1907, працював за освітою. Спершу фельдшером у російській армії, а потім у лікарні Південно-Західної залізниці фельдшером у хірургічному відділі. Причому одного разу він врятував життя 16-річному юнаку. Коли до лікарні привезли юного пацієнта з глибокими ранами на шиї, хірурга на місці не виявилось. Фельдшер-початківець Остап Вишня самотужки на свій страх і ризик почав робити операцію. І коли хірург нарешті з`явився вже був накладений останній шов. Хлопця врятували. Однак медицина не надто приваблювала юнака.

Працюючи в лікарні, він багато читав, займався самоосвітою. Аж у 1917 році покинув роботу та вступив до Київського університету на історико-філологічний факультет. Проте і там Вишні не надто сподобалося. І він почав плідно займатись журналістською та літературною діяльністю.

У 1918 році письменник був мобілізований до Армії УНР у медичні частини. Про той період свого життя гуморист так писав у «Моїй автобіографії» (вийшла у 1927 р.): «Як ударила революція — завертівся. Будував Україну. Бігав з Центральної ради в університет, а з університету в Центральну раду. Тоді до св. Софії, з св. Софії до «Просвіти», а з «Просвіти» на мітинг, з мітингу на збори…»

Вже у 1919 році він став начальником медично-санітарного управління Міністерства залізниці УНР. Він завідував всіма залізничними шпиталями, де лікувались вояки Української Гальцької Армії та Дієвої армії УНР.

Згодом чоловік потрапив до Кам`янця-Подільського, де і побачив світ його перший літературний твір. «Демократичні реформи Денікіна» були надруковані в газеті «Народна воля» 2 листопада 1919 року. Вишня досить іронічно висміював всі проблеми тогочасної влади, разом з тим залишаючись прихильником ідеї про незалежність України. Йому належить крилатий вислів «В вагоні їде Директорія, а під вагоном територія».

Весною 1920 року Вишня повернувся до Києва, але вже через півроку його заарештували більшовики. Чиновник такого рівня був цінним в`язнем. Його утримували у Харкові до 1921 року. До речі звільненню письменника посприяв Микола Скрипник, соратник Леніна. Існує легенда, що Скрипник читав гуморески Вишні в офіційних виданнях УНР і оцінив правдиву критику Директорії.

Після звільнення Остап Вишня з головою поринув у літературну діяльність. Він узяв собі цей псевдонім. І ним став підписувати свої все більш популярні твори. Чоловік працював в газетах «Вісті ВУЦВК» та «Селянська правда».

Слово гумориста користувалося дедалі більшою популярністю. Виходить одна за одною й збірки усмішок письменника: «Діли небесні» (1923), «Кому веселе, а кому й сумне» (1924), «Реп’яшки», «Вишневі усмішки (сільські)» (1924), «Вишневі усмішки кримські» (1925), «Щоб і хліб родився, щоб і скот плодився», «Лицем до села», «Українізуємось» (1926), «Вишневі усмішки кооперативні», «Вишневі усмішки театральні» (1927), «Ну, й народ», «Вишневі усмішки закордонні» (1930); двома виданнями (1928 і 1930) побачило світ зібрання «Усмішок» у чотирьох томах тощо.

Остап Вишня з дружиною

 

Чоловік працював в гумористичному журналі «Перець» та був членом оргкомітету Спілки письменників.

Письменник мав дві дружини. В першому шлюбі у нього народився син В`ячеслав. Після смерті дружини від тифу, Остап Вишня одружився вдруге. Його обраницею стала актриса Варварв Малюченко, з якої він і прожив до кінця своїх днів.

Він був хорошим другом, товаришував з Максимом Рильським, Сосюрою, Хвильовим, Кулішем, Досвітнім. Друзі ходили на полювання, зустрічались за чаркою, допомагали одне одному в скруті і розділяли щасливі моменти.

Остап Вишня і Максим Рильський

Відомо, що у 1931 році, після арешту Максима Рильського, не боячись накликати на себе гнів з боку НКВС, Вишня кинувся на допомогу родині поета, поїхав до Києва з Харкова. Після звільнення Рильського з ув’язнення Вишня просто забрав друга до себе додому на кілька тижнів для відпочинку.

У 1930 році в журналі «Нова генерація» письменник Олексій Полторацький опублікував статтю «Що таке Остап Вишня». Там він нещадно критикував творчість письменника: «Пісенька Остапа Вишні одспівана. Літературна творчість цього фашиста і контрреволюціонера, як остаточно стає ясно, була не більше ніж машкарою, „мистецьким“ прикриттям, за яким ховаючись, він протаскував протягом кількох років у друковане слово свої націоналістичні куркульські ідейки і погляди». І це лише одна з цитат.

Остап Вишня у засланні

Стаття стала однією з причин арешту письменника. У 1933 році його звинуватили у контрреволюційній діяльності та тероризмі, приписували замах на Павла Костишева (Який безпосередньо причетний до організації Голодомору).

Арештували Вишню 26 грудня 1933 року. Через два місяці, 23 лютого наступного року йому визначили міру покарання – розстріл. Згодом суровий вирок замінили на 10 років ув`язнення.

Гуморист відбував покарання на руднику Еджит-Кирта у Комі АРСР. За ним поїхала дружина. Декілька років вона мешкала поблизу колонії, потім була змушена переїхати до Архангельська, пізніше до Рязані.

Про той час у щоденнику Остапа Вишні зберігся запис: «А хто ж? Хто ж співає, крім українців? Скрізь тепер їхні пісні лунають — по тайгах, по тундрах… Аби не плакали — хай співають!»

Письменник відбув своє покарання до останнього дня. У 1943 році він вийшов на свободу. Одна з причин несподіваного— успіхи УПА на військовому та ідеологічному фронті.

Сталін вирішив, що петлюрівець Вишня своїми гуморесками має спростовувати «наклепи націоналістів» — нібито улюбленця цілої України — Вишню — закатувала Москва, і висміяти «буржуазних націоналістів», насамперед УПА.

Так у 1945–1946 з’явилась «Самостійна дірка» Остапа Вишні — голос гумориста з могили.

Після війни родина колишнього в`язня отримала квартиру в будинку письменників Роліт. Письменник продовжував працювати, писати, був членом редколегії журналу «Перець».

Пізніше він переїхав до 6 будинку на вулиці Великій Васильківській.

 

 

29 вересня 1956 року Остап Вишня помер. Його могила знаходиться на Байковому.

Ось таким не надто веселим, сповненим боротьби і протесту було життя найбільшого українського гумориста XX століття.

Автор: Марина Пєтушкова 

для ІНФОЛАЙФ

Інші статті автора

загрузка...
Загрузка...

Реклама

загрузка...

Поширюйте матеріал

Загрузка...

Реклама