Слово, побачене в кольорі й почуте в музиці… (Кілька слів про Володимира Корнійчука)

Нещодавно мені до рук потрапила книжка Володимира Корнійчука «КольороМузика слова». Автор – добре знаний у літературному світі письменник і журналіст, мистецтвознавець і громадський діяч. Українському читачеві віддавна відомі його новели, поезії у прозі, повісті, книги, присвячені визначним постатям вітчизняної культури.

Книги В. Корнійчука про Марію Заньковецьку і Анатолія Авдієвського вже встигли стати бестселерами посеред шанувальників театрального і хорового мистецтва. Але успішний автор неп спочинув на лаврах: він і далі працює, пише, публікує написане, а попри те трудиться на редакторській ниві. І ось побачила світ остання монографічна книга Володимира Петровича.

Як і попередні, читати цю книжку легко і приємно. Автор прекрасно володіє словом, уміє належним чином висловити думку. Жанр книги можна визначити як «вибране». Сюди ввійшли і нові, і вже відомі твори. І відкриває томик підбірка «Мальованих поезій у прозі». Це знак того, що з роками автор все вимогливіше ставиться до слова, і до себе. Чимало поезій уже відомі читачеві із попередніх публікацій. Немало й нових. Усі дбайливо дібрані, думки відшліфовані, висловлення місткі і точні. Читаючи, мимоволі згадується поетична книга В. Корнійчука 2010 року «Духовні роси», а надто ж – одна із прикінцевих її поезій: «…А коли спалахне новий вірш – не знаю…». І відчувається, що це справді так: усі поезії щирі, лаконічні, місткі думкою і вистраждані образами. І щиро віриш словам поета, якими названо другий розділ поетичної збірки: «…Ті слова приходять до мене з неба». Захоплюють поетичні барви «тихого шепотіння медових бджіл» (розділ V) й філософські глибини поезій, в яких автор намагається проникнути у сутність світобудови, людини, природи (розділ VI «Осягти її таїну»)…

Володимир Корнійчук володіє талантом висловлюватися коротко, точно і містко. Не кожному вдається писати таку насичену й концентровану прозу – невеликі новели і повісті, які сприймаються, як поезія. А улюбленим жанром творчості письменника стали поезії в прозі – небагатослівні, ліричні, найчастіше філософсько насичені твори, які чимось нагадують японські танка… Мабуть отією насиченістю і рельєфністю образів, підкреслених глибиною «вписаних» у поезію барв.

У книзі окрім прискіпливо дібраної підбірки «Мальованих поезій у прозі» (чимало читачів пригадають, читаючи, прекрасне мініатюрне видання В. Корнійчука «Духовні роси або Розсипані думки, книгою зібрані», що побачило світ у Ніжині 2010 року), у книзі вміщено солідну підбірку новел. Деякі новели є добре знаними широкому колу читачів (як-от «Кольори» чи «Притча про сивого Сома»), а деякі – більше людям мистецьких професій («Шоста Чайковського», «Клоун» чи «Ми танцюємо»). Але усі підкупають щирістю висловлення і … добротою, яка просто ллється крізь рядки літер. І усі три повісті, вміщені у книзі, – «Петрові батоги», «Обличчя паростка з мозаїки», «Юлита й Антип» – із тієї самої когорти коротких лірико-філософських замальовок, які самі заохочують себе читати…

Після наступного розділу, названого «Фотородовід», який є невеликою, але об’ємною підбіркою родинних фотографій, письменник подав кілька відгуків про свою творчість різних авторів, які побачили світ упродовж останніх десятиліть. Але, як на мене, невипадково, що у книзі, окрім цього блоку зворушливих родинних та біографічних фотографій, вшито блок фотоілюстрацій кольоромузичних композицій М. К. Чюрльоніса. Вони надзвичайно співзвучні за змістом і засобами поезіям та лаконічній прозі В. Корнійчука.

Наприкінці можу лише закликати тих шанувальників сучасної української книги, які ще не мали нагоди почитати творів Володимира Корнійчука, таки узяти до рук якусь із його книг і, прочитавши, стати трішечки добрішими і менш чорно-білими: адже ж «КольороМузика»…

Богдан Сюта

загрузка...
Загрузка...

Реклама

загрузка...

Поширюйте матеріал

Загрузка...