Сьогодні в Києві всіх хворих на Covid19 госпіталізують в Олександрівській лікарні.

Це найстаріша лікарня в Києві. І, до речі, з нею зв`язана одна дуже скандальна історія, яка може мати наслідки і зараз.

Ще до початку будівництва лікарні, у 1871 році після російсько-турецької війни в Київ звезли полонених турків. А разом з ними хвороби. Саме в цей час на Подолі почалась епідемія моровиці, а деякі з полонених були хворі на сибірську виразку. Епідеміологічна ситуація в Києві була, м`яко кажучи, катастрофічною.

Поряд знаходиться Кловський палац. За указом імператора він був переобладнаний на госпіталь. Так як специфічного лікування моровиці та сибірської виразки не існувало, лікарі просто боролись з симптомами як уміли.

Тіла померлих від небезпечних хвороб було заборонено перевозити містом, тож їх хоронили поряд. Поруч з місцем, де згодом побудували Олександрівську лікарню, на пагорбі було кладовище. На верхівці знаходились могили знаті та багатіїв. І, з великою вірогідністю, жертв епідемії ховали трохи нижче. На користь цього припущення говорить той факт, що Олександр Богомолець у свій час наказав засипати глиною місце, де мав бути новий корпус лікарні. Таким чином він створив певну ізоляцію від небезпечних хвороб, що ховались під землею.

На жаль, у 2003 році як раз на місці старого кладовища почалось будівництво. Були проведені аналізи на пробах ґрунту, сибірської виразки там не виявили. Однак не варто виключати можливість, що хвороба ховається саме в могилах.

Зараз скандальне будівництво зупинено.

Якою ж була історія лікарні, що зараз є на передовій боротьби з коронавірусом?

XIX століття відоме не лише промисловою революцією, але й досить важкими умовами життя простих людей. Київ в той час бурхливо розвивався, там виникали нові підприємства, фабрики, зводились чудові будинки. Однак епідемії інфекційних хвороб теж були звичною справою. Тисячі людей щорічно помирали без належного лікування.

У 1844 році міська влада почала обговорювати можливість будівництва лікарні, яка мала б не лише лікувати містян, але й давати можливість лікарям навчатись. Новий медичний заклад повинен був стати координатором боротьби з інфекційними і соціальними хворобами. Ідея була схвалена, почали збирати кошти. Пожертви робили як звичайні містяни, так і київські купці.

У 1874 році на схилах Кловського плато освятили місце для будівництва майбутньої лікарні, що отримала назву Олександрівська (на честь цесаревича Олександра). Хід робіт контролював особисто Павло Демидов, який тоді головував у міській думі.
Автором проекту став відомий київський архітектор Володимир Ніколаєв.

Дореволюційні часи

Перша черга проекту була завершена вже через рік. 23 листопада 1875 року її освятили, а вже через три дні почався прийом пацієнтів. В той час лікарня знаходилась у двох дерев’яних бараках на 65 ліжок. Там надавали стаціонарну, амбулаторну і швидку медичну допомогу. На утримання медичного закладу щорічно виділялось 15 217 рублів. Першим директором лікарні став медик і вчений Юлій Мацон. До речі, саме він почав першим в Києві видавати статистичні таблиці народжуваності та смертності.

Звісно, два бараки важко назвати повноцінною лікарнею, однак в такому скромному вигляді Олександрівська пробула недовго. Тим більше, що з кінця 80-х років XIX сторіччя вона стала базою медичного факультету університету Святого Володимира.

У 1885 році з’явився корпус для клінік пропедевтики нервових та внутрішніх хвороб. Він мав два поверхи. А у 1891 році дружина міського губернатора Демидова Олена Петрівна дала кошти на будівництво дитячої лікарні. На чолі педіатричної клініки був лікар, основоположник дитячої хірургії в Україні Василь Чернов. Він ще викладав на кафедрі дитячих хвороб у Київському університеті, головував у Київському Маріїнському дитячому притулку, а на Звіринці власним коштом влаштував денний притулок для дітей місцевих жителів.

У 1895 році на базі лікарні відкрився пологовий будинок. Перший в Києві. Загалом в медичному закладі до того часу вже було 190 основних ліжок, і 63 запасних на випадок епідемії. В 1901-1914 роках почали працювати інфекційне, гінекологічне, урологічне та хірургічне відділення.

Але найбільш цінним ресурсом Олександрівської лікарні були її працівники. У свій час там працювали Василь Образцов та Микола Стражеско. Вони заснували третю терапевтичну школу в Росії та вперше діагностували та описали інфаркт міокарда при житті хворого. Киян лікували Василь Покровський, Федір Удінцев, Феофіл Яновський, Анатолій Зюков – це медики найвищого класу, відомі у всьому світі.

Лікарня в часи радянської влади

Після приходу більшовиків Олександрівську лікарню націоналізували. У 1922 році вона отримала нову назву: «14-та міська клінічна лікарня імені Жовтневої революції». До 1935 року фінансування медичного закладу було мізерним. Однак пізніше, з 1935 року ситуація дещо покращилась. В 1937 році з’явився корпус поліклініки.

В часи Другої світової війни лікарня продовжувала свою діяльність, близько ста медичних працівників пішли на фронт, серед них професори Андронік Чайка, Іван Іщенко, Микола Дудко.

Після війни почався період бурхливого розвитку Жовтневої лікарні. Першим директором в післявоєнний час став Степан Сологуб. Він приклав багато зусиль для відродження медичного закладу. В 1946 році повноцінно працювало вже 17 відділень, лікарня стала науковою базою для медінституту.

У 1970-х роках почалась грандіозна реконструкція, що тривала близько 20 років. Були добудовані наявні й зведені нові корпуси: неврологічний, терапевтичний, кардіологічний, інфекційний, лікувально-діагностичний; побудовані будівлі, у яких розмістилися допоміжні служби. Засновниками хірургічної й, зокрема, нейрохірургічної служби в лікарні стали Микола Волкович, Бабицький П. С. і Рустицький О. А.

Як і в дореволюційні часи, головною цінністю Жовтневої лікарні були талановиті лікарі. Саме там Юрій Єдиний розробив метод екстракорпоральної ударно-хвильової  літотрипсії, завдяки якій у всьому світі лікують сечокам’яну хворобу без хірургічного втручання.

В стінах цієї лікарні професор Михайло Коломойченко вперше в Україні провів операцію, в ході якої створив штучний стравохід з товстої та тонкої кишок. Один зі співробітників лікарні Андронік Чайка став засновником урологічної служби в Україні.

Жовтневу лікарню не оминула аварія на ЧАЕС. Одразу ж після вибуху саме туди прибували автомобілі з мешканцями Прип’яті і співробітниками атомної станції. На базі медичного закладу були організовані три пункти санітарної обробки. Тоді допомогу отримало близько 18 000 постраждалих. Медики, які тоді працювали на санітарних пунктах обробки в 1997 отримали посвідчення ліквідаторів категорії «Г».

Під час голодування студентів на граніті Жовтнева лікарня здійснювала медичний огляд протестантів. Лікарі перевіряли стан здоров’я голодуючих, і з 4 до 17 жовтня госпіталізували 6 осіб.

Часи незалежності

В незалежній Україні лікарня продовжила працювати. Була відновлена Свято-Михайлівська церква. У 2007 році медичному закладу повернули першу назву – Олександрівська клінічна лікарня.

Сьогодні вона є одною з найбільших лікарень Києва. Розрахована на 1225 ліжок, там працюють 53 служби та 10 центрів. Навіть через 140 років після заснування цей медичний заклад продовжує невтомно боротись за життя та здоров’я своїх пацієнтів.

Автор і фото: Марина Пєтушкова

Для ІНФОЛАЙФ

Інші статті автора

загрузка...