«Хліба та видовищ» – це гасло актуальне з часів Римської імперії. У 1902 році кияни теж полюбляли розважитись. В них була своя власна Голгофа. Прямо на Володимирській гірці.

Взагалі панорами почали активно виготовлятись на початку 19 століття. Першою була панорама шотландця Роберта Баккера. Величезна картина знаходилась в Единбурзі і зображала англійський флот. Потім ідею підхопили у Флоренції, Парижі, Гамбурзі. Фактично у кожному великому європейському місті була своя панорама.

Київ не став виключенням.

У 1901 році директор-розпорядник Київського художнього салона взяв в оренду ділянку землі на Володимирській гірці. Міській Думі він повинен був сплачувати 1500 рублів щорічно. Інженер Римський-Корсаков розробив проект дерев`яного павільйону. Споруда була виконана у вигляді 12-гранної ротонди, діаметром 32 метри.

На перший погляд, будівля була проста, проте при її створенні використовувались останні досягнення техніки початку 20 століття. Наприклад, для того, щоб розвішувати картини використовувався рельсовий візок, що рухався по колу.

Глядачі по бетонним сходам піднімались на майданчик всередині павільйону, над яким був натягнутий навіс, пофарбований всередині в чорний колір. А освітлювалась панорама вдень завдяки сонячному світлу, що лилось через вікна. Ввечері це завдання виконували газові лампи. Завершував роботи австрієць Артур Гашинський, він і став партнером.

А чого вартувала сама панорама. Там був зображений момент розп`ятя Ісуса Хреста на Голгофі. Щоб уявити наскільки вражаючою була ця картина, варто звернутись до спогадів письменника Валентина Катаєва, що бачив її в дитинстві.

«Полукругом раскинулась как настоящая черствая иудейская земля: рыжие холмы на рыжем горизонте — неподвижный бездыханный мир, написанный на полотне, населенный неподвижными, но тем не менее как бы живыми трехмерными фигурками евангельских и библейских персонажей в хитонах, на ослах и верблюдах и пешком, и надо всем этим царила гора Голгофа с тремя крестами, высоко воздвигнутыми на фоне грозового неба с неподвижными зигзагами молний. Распятый богочеловек и два разбойника, распятые вместе с ним — один одесную, другой — ошуюю как бы висели с раскинутыми руками над небольшой живописной группой римских воинов в медных шлемах, украшенных красными щитками. Из пронзенного бока Христа неподвижно бежал ручеек крови. Голова в терновом венке склонилась на костлявое плечо. Римский воин в панцире протягивал на камышовой трости к запекшимся устам Спасителя губку, смоченную желчью и уксусом. Живот распятого был втянут под выступавшими ребрами грудной клетки, и чресла стыдливо прикрыты повязкой. Надвигавшаяся пылевая буря деформировала неподвижно развевающиеся одежды евангельских персонажей…»

Чому саме такий сюжет? Річ у тому, що міська влада, коли давала дозвіл на будівництво панорами, поставила одну умову. Експозиція могла бути або на релігійну, або на історичну тему. Умова була виконана.

Полотно довжиною 94 метри і шириною 13 метрів виконали члени «Німецького товариства панорамістів» Йозеф Крігер та Карл Фрош та Бруно Пігльгайн. Вони навіть їздили спеціально до Палестини, щоб на власні очі  До Києва полотно вагою 3200 кг приїхало залізницею намотаним на велику котушку.

Всі роботи тривали три місяці і коштували 18 тисяч рублів.

В ті часи це була досить велика сума. Але всі інвестицій окупились вже за три місяці.

До речі, не обійшлось без неприємних інцидентів. Перед відкриттям такий собі Марцел Боровський відправив листа у поліцію. Там він попереджував, що плафон над глядачами наповнений легкозаймистою речовиною Мовляв, це халатність, яка може призвести до трагедії. На лист відреагували. Губернський губернатор Антоновський особисто все перевірив, приводів для занепокоєння не знайшов. Ба більше, виявилось, що пан Боровський працював у павільйоні шпалерником, і був звільнений.

Панорама «Голгофа» відкрила двері для відвідувачів 10 січня 1902 року.

Першими, звісно, зайшли представники влади та дворянства. Але того ж дня о третій годині всі бажаючі могли подивитись на реалістичне зображення останніх днів Ісуса.

Панорама користувалась шаленою популярністю. Вхідні квитки були не надто дешевими. Дорослі повинні були платити по 50 коп., школярі – по 30. А по понеділках ціна була вдвічі вищою. Тим не менш, просто підійти до павільйону, придбати квиток та зайти було неможливо. Білети потрібно було купувати завчасно, краще за декілька днів.

В путівнику по Києву Богуславського, датованого 1903 роком, так описувалась «Голгофа»:

«чудное, полное какой-то вдохновенной иллюзии произведение искусства. Каменные глыбы, настоящие палатки, настоящий песок так искусно вдвинуты (другого слова не придумаешь) в полотно с чудной живописью, перспектива так гениально соблюдена, даль Гефсиманских гор, с убегающим в страхе комочком Иуды, так глубока, так волшебна, что только разговоры других посетителей могут убедить тебя, что ты не в толпе иерусалимской черни, не у стен Святого Города, не у подножия креста, на котором бессильно склоняется тело Спасителя… Передать словами неотразимое впечатление панорамы невозможно, – надо видеть собственными глазами, надо простоять несколько часов в этом храме искусства» 

До панорами водили на екскурсію школярів, тож існує велика вірогідність, що маленький Михайло Булгаков саме нею надихнувся при створенні сюжетної лінії Понтія Пілата та Ісуса Христа в романі «Майстер та Маргарита».

Мистецтво, розваги це все добре. Однак потрібно було отримувати прибуток. У 1907 році основним орендатором став Артур Гашинський. І новий контракт на продовження оренди був укладений на ім`я його дружини Катерини. Договір був укладений на 6 років, до 1913. Вартість не змінилась, ті самі 1500 рублів на рік. І в приміщенні панорами можна було виконувати музичні твори.

Але будь-яка, навіть найцікавіша розвага, з часом набридає. Доходи впали. Гашинська не змогла вчасно внести платіж. Вона просила зменшити суму оренди до 900 рублів, але безуспішно.

Тож у 1907 році павільйон перейшов у власність міста.

І його орендували власники різних панорамних полотен. Він став своєрідним виставковим золом.

Вже через півтори роки «Голгофа» поїхала на гастролі. Її показували в Одесі та Харкові. До Києва полотно повернулось у 1914 році.

Що ж було з павільйоном? Він продовжував працювати, просто з іншими експозиціями. Там показували панорами «Віфлеєм», «Цькування хижаками перших християн», «катування християн в цирку Нерона», «Втеча Наполеона» та інші.

Деякий час павільйон орендував Тіт Хмеліовський, пізніше купець Михайло Калашніков.

Цікаво, що в ті буремні роки, влада в Києві змінювалась 15 разів. І Калашніков незмінно користувався панорамою на Володимирській. Він вчасно платив оренду, і до нього не було ніяких питань. Насправді, це був серйозний бізнесмен, він займався торгівлею.

Коли в Київ прийшла радянська влада, чоловік просто уклав з нею договір до 1924 року. Він продовжував платити оренду. Тим паче, що там нічого не мали проти «Голгофи». Цей сюжет демонструвався з антирелігійною метою.

У 1925 році представники нової влади все конфіскували. Підприємець намагався в законний спосіб повернути своє майно, бо самим полотном на той час володів вже він. Безуспішно. Михайло Калашніков отримав таку офіційну відповідь «Передача в собственность государства картины „Распятие“, картины безусловно художественно-исторического значения, соответствует общему духу советской политики относительно владения такими вещами, а в данном случае является тем более справедливым, что Вы не были творцом этой картины»

Павільйон працював до 1934 року. Потім будівлю розібрали, а полотно передали в Києво-Печерську Лавру. Воно зберігалось в Успенському соборі. Він, як відомо, був підірваний у 1941 році, а разом з ним і «Голгофа».

Ось так сумно закінчилась історія одного цікавого успішного київського старт-апа.

Автор: Марина Пєтушкова 

для ІНФОЛАЙФ

інші статті автора

Фото взяті з відкритих джерел

 

 

 

 

загрузка...