Київська гавань. Історія річкових воріт столиці

Київ – портове місто. Зараз ця фраза викликає хіба що посмішку. Дійсно, зараз по Дніпру курсують в основному туристичні кораблі, баржі з сільськогосподарською продукцією та металом. Але давайте відволічемось від оглядових прогулянок та барж з кавунами. Так було не завжди.

Київську гавань згадує візантійський імператор Костянтин Багрянородний. Він називає її «Порт Самбатас», тобто «збір човнів». Проте тоді кораблі прибували у місце, де Почайна впадає у Дніпро.

Річка протікала якраз біла Старокиївської гори, і від Дніпра її відділяла піщана коса. В гирлі Почайні знаходились дерев`яні клітки і туди притикали вантажні баржі. Це місце називали «Притика».

Легендарний торговий шлях «з варяг у греки» проходив через київський порт.

У 1712 році, щоб скоротити човнам шлях до пристані, було вирішено прокопати канал у піщаній косі між Почайною та Дніпром. Коли це було зроблено, коса почала розмиватись. Історія річки Почайни закінчилась у 1829 році. Тоді була велика повінь, русло Дніпра пішло по каналу. Течія повністю розмила косу і примусово поглинула Почайну, а заразом затопила 300 дворів на Подолі.

Після цього порт розмістився на досить невеликій ділянці берегової лінії. І що це було за місце! Купа човнів, безладно влаштовані склади, небезпечні горючі матеріали, продукти харчування, труба київського водогону, ціла армія сезонних працівників, що жили і працювали на човнах. І атмосфера, і контингент в порту були досить небезпечними. Причому, як в санітарному, так і в пожежному і криміногенному сенсі.

А між тим судноплавство на Дніпрі стрімко розвивалось. Перший пасажирський пароплав там з`явився у 1828 році. У 1858 році було утворено «Товариство пароплавства по Дніпру та його притокам». За справу взялись підприємці. За 25 років існування товариства кількість пароплавів збільшилась від 17 човнів до 74. Ба більше, у 1880 році колишній член цього угрупування Давид Марголін створив «Друге пароплавне товариство по Дніпру».

Дніпрові води стали місцем напруженої конкурентної боротьби. Полюючи на клієнтів володарі суден знижували ціни, покращували човни, пропонували нові послуги. Врешті решт, для того, щоб ця справа приносила хоч якийсь прибуток, обидва товариства вирішили об’єднатись. Але на ринку з`явились приватні пароплавні перевізники. Ну куди ж в нашій країні без приватних перевізників. Вони безжально демпінгували, і навіть використовували брудні прийоми. Наприклад, всім, хто купив квиток, дарували булку. У відповідь на такі дії об’єднане пароплавне товариство просто арендувало всі приватні човни.

І весь цей час київський порт залишався у досить жалюгідному стані. У 1858 році ситуація почала змінюватись. В Києві було вирішено побудувати сучасну, красиву, безпечну гавань. Інженер Микола Максимович детально вивчив водний режим Дніпра та його притоків, підготував ґрунтовний звіт і виступив з ним на Міжнародному судноплавному конгресі в Гаазі.

Він і спроектував нову гавань для Києва.

Початок будівельних робіт урочисто відбувся 18 липня 1897 року. На святі були присутні перші особи міста. Було освячено першу чавунну причальну тумбу, на пам`ять про цю подію генерал-губернатор Ігнат’єв отримав срібну кірку. Після всіх офіційних урочистостей, залишивши будівельників, чиновники поїхали святкувати цю подію на одну з дач, що знаходились на лівому березі Дніпра.

Роботи тривали два роки. У 1899 році Київська гавань імператора Миколи II була офіційно відкрита. Ну так, коли Київ був окупований Російською імперією, там любили називати іменем правителів всілякі масштабні інфраструктурні об’єкти. А ця гавань таки була великою, якщо точніше, то однією з найдовших річкових гаваней в Європі. Її довжина складала 3156 метрів, а ширина від 180 до 240 метрів.

На початку Спаської вулиці був встановлений пам’ятний знак на честь відкриття гавані. Проект монумента розробив Едуард Брадтман. Це був гранітний стовп заввишки 3 метри. Наверху знаходився герб Російської імперії, а знизу бронзова табличка з написом «Гавань імператора Миколи II».

Насправді тоді річковий транспорт, особливо вантажний, був дуже затребуваний, оскільки обсяги торгівлі в місті стрімко зростали. Зокрема, лише обороти операцій з зерном на Київській біржі у 1913 році становили 40 млн. руб. А ще ж була деревина, цукор, метал, овочі та фрукти. І все це потрібно було транспортувати. Ера залізниці лише починалась, тож, в основному, за логістику відповідали саме водні шляхи.

Під час радянської окупації Києва в місті знищили багато споруд та об’єктів. Але гавань не чіпали. Більше того, вона була розширена в сторону Оболоні. Пам`ятний знак, звісно, знесли ще у 20-х роках.

А у 1961 році на Поштовій площі відкрився Річковий вокзал. Тоді на човнах можна було доплисти не тільки до резиденції колишнього президента Януковича, але значно далі. Квитки продавались до Черкас, Дніпра, Запоріжжя. Річкові мандри користувались популярністю.

Проте історія успіху «Укррічфлоту» закінчилась у 90-х роках. Тому є декілька причин. Перш за все, його приватизували. Крім того, знизились обсяги річкових перевезень, все ж це сезонний вид транспорту. Що стосується пасажирських рейсів, то знову ж таки пароплави не можуть в ціні та швидкості конкурувати з залізницею та автомобілями.

Річковий вокзал зараз часто використовується не лише і не стільки як транспортний термінал, а як майданчик для мистецьких проектів.

Автор: Марина Пєтушкова 

для ІНФОЛАЙФ

Інші статті автора

загрузка...
Загрузка...

Реклама

загрузка...

Поширюйте матеріал

Загрузка...

Реклама